(“Говорить і Показує Україна”, 23 березня 2011 року)
(“Говорить і Показує Україна”, 17 березня 2010 року)
(“Говорить і Показує Україна”, 18 березня 2009 року)
(“Віче”, травень 2009 року)
(“Обзор”, березень 2008 року)
(“Урядовий кур’єр”, 12 січня 2008 року)
(“Освіта”, 7 – 14 березня 2007 року)
(“Освіта”, 7 – 14 березня 2007 року)
(“Освіта”, 7 – 14 березня 2007 року)
“… творче відношення до всього, що оточує митця, визначає шляхетну й вишукану атмосферу навколо ньогоо”.
(“Освіта”, 7 – 14 березня 2007 року)
“Його (Германа Макаренка) концерти класичної симфонічної музики набувають все більшої ваги в культурному житті країни, а отже резонансу і популярності в суспільстві. З його концертами-виставами свят більшає, а їхня сутність стає шляхетнішою”.
(“Освіта”, 7 – 14 березня 2007 року)
“Герман Макаренко не лише талановитий диригент. Його ще можна назвати і талановитим креативщиком. Йому належать ідеї декількох найцікавіших проектів”.
(“Бізнес”, 25 грудня 2006 року)
“Через рік ми вирішили знову зустрітися з цією незвичайною людиною, яка своєю диригентською паличкою, як чарівною, уміє заряджати енергією і натхненням все навколо”.
(“Бізнес”, 25 грудня 2006 року)
“Відомий митець (Герман Макаренко) і за кордоном: працював у Нью-Йорку як запрошений диригент, брав участь у різних міжнародних музичних фестивалях, разом з очолюваним колективом з успіхом виступав у багатьох найпрестижніших концертних залах Європи”
(«Театрально-концертний Київ» грудень 2006 року)
“Він (Герман Макаренко) постійно заявляє про себе все новими своїми задумами і проектами”.
(“Театрально-концертний Київ”, грудень 2006 року)
“Точності і вивіреності рухів диригента міг би позаздрити тореадор. У них – і вільнолюбство Кармен і чоловіча жорстокість Хосе і невідворотність долі кориди… Здається це не диригентська паличка, а шпага матадора блискавично розставляє усі крапки над і”.
(“Освіта”, 22-29 листопада 2006 року)
“Краса музики творила магічну атмосферу людського взаєморозуміння й духовного вичищення, а магія творчого натхнення Майстра створювала живу матерію музики”.
(“Освіта”, 22-29 листопада 2006 року)
“Він (Герман Макаренко) змушує музику підкорятися своїй волі: ніжно горнутися до присутніх і нашіптувати пестощі із несамовитістю і жагою вимагати відповіді, у відчай кидати виклик, знов торкатися найніжнішим дотиком, припадати жалібним цілунком, котитися громовими розкатами… І на кінець замикає її кінчиками пальців у лівій долоні, примушуючи голосніше музики звучати тишу”.
(“Освіта”, 22-29 листопада 2006 року)
“…Маестро, як маг-чарівник випускає музику з кінчиків пальців лівої долоні і то дозволяє їй звучати і летіти так далеко, як заманеться, то стримує її, не дає поводитись на власний розсуд”.
(“Освіта”, 22-29 листопада 2006 року)
“Всупереч всім законам фізики і міркуванням філософії на концертах Германа Макаренка пересвідчуєшся, що музику можна не тільки почути але й побачити”.
(“Освіта”, 22-29 листопада 2006 року)
“Його прочитання класики унікальне тим, що не тільки дарує насолоду віртуозністю, а й змушує замислюватись над кожною музичною фразою й інтонацією, перетворює слухача на співавтора через співпереживання. І мимоволі задаєшся питанням: чи можна творити подібне без втручання магії?”
(“Освіта”, 22-29 листопада 2006 року)
“Він (Герман Макаренко) дозволяє собі те, що може дозволити лише геній. Він тримає таку паузу, яку іншими словами як «на грані фола» й охарактеризувати не можна. Але оце “на грані” і є саме тим, що відрізняє талант від дару Божого”.
(“Освіта”, 22-29 листопада 2006 року)
“Цілком очевидно, що диригування для Маєстро, крім того, що стало справою його життя, ще й своєрідна творча лабораторія, де він відпрацьовує певні теоретичні засади, які потім передає своїм студентам у столичній музичній академії”.
(“Урядовий кур’єр”, 8 вересня 2006 року)
“…Овація, влаштована виконавцям після концерту, була найкращою віддякою і для оркестру, і для Маєстро, який зумів з кожного його учасника зробити соліста: контрабас – “браво!”, альти – “браво!”, скрипки – “браво!”, віолончелі – “браво!” - так описала публіка майстерність виконавців”.
(“Урядовий кур’єр”, 8 вересня 2006 року)
“…Оркестр, керований Германом Макаренком, упевнено зайняв провідні позиції серед найркащих музичних колективів столиці, знають його сьогодні і в багатьох країнах світу. Лише протягом останніх двох років музиканти побували з гатролями в Парижі, Празі, Брюселі, Ліллі, Ам’єні, Арні і т.д.”
(“Урядовий кур’єр”, 8 вересня 2006 року)
“… він (Герман Макаренко) є незаперечним авторитетом цього творчого колективу (оркестру “Київ-Класик”)”.
(“Урядовий кур’єр”, 8 вересня 2006 року)
“Герман Макаренко і справді був на висоті – коректний і емоційний водночас, доброзичливий і вищою мірою вимогливий під час репетицій, натхненний і пристрастний під час концерту, тонкий інтерпретатор найскладніших до виконання музичних творів…”
(“Урядовий кур’єр”, 8 вересня 2006 року)
“…А самого Маєстро перепиняли на вулиці і в день концерту і наступного дня, щоб подякувати за одержану насолоду”.
(“Урядовий кур’єр”, 8 вересня 2006 року)
“Макаренко “насмілився” інтерпретувати деякі найбільш популярні сторінки його (Моцарта) творчості …Стрімка та чиста музика, як дорогоцінний метал в оправі, вражала своєю елегантністю і вишуканістю…”
(“Іль Газетіно Націонале”, Італія 24 липня 2006 року)
“«Київ-Класик» - оркестр, що складається з досвідчених музикантів, одного рівня виконавчої майстерності у повній гармонії з диригентом Германом Макаренком…”
(“Іль Газетіно Націонале”, Італія 24 липня 2006 року)
“…дуже переконливо звучить виконання трьох п’єс (“Колискова”, “Елегія”, “Згадки про країну Лотоса”) Станковича і, особливо, твори Скорика (“Партіта”, “Мелодія”, та “Іспанський танец”), виконувані десятьма музикантами під впевненим керівництвом Макаренко з великою виразністю…”
(“Месседжеро Венето”, Італія, 23 липня 2006 року)
“Виконання творів зальцбурзького генія дійсно було прозорим, пасажі легкі та швидкоплинні. Переміна тем у різних частинах звучала легко і була прекрасно розроблена. Немає ніяких недостатків у виконанні, воно бездоганне, хоча інколи занадто академічне”.
(“Месседжеро Венето”, Італія, 23 липня 2006 року)
“Елегантність та співрозмірність форм відрізняли виконання «Маленької нічної серенади» і двох дивертисментів in re та in fa KVB6 та KVB 8”.
(“Месседжеро Венето”, Італія, 23 липня 2006 року)
“Камерний оркестр «Київ-Класик» - один із найбільш популярних і глибокошанованих у себе в українській столиці”.
(“Месседжеро Венето”, Італія, 23 липня 2006 року)
“Київ-Класик” – маючи усі якості струнного оркестру – гнучкість, гру голосів, легкість виконання; разом з тим завдяки тембровому звучанню і звуковій амальгамі створює враження великої інструментальної структури”.
(“Месседжеро Венето”, Італія, 23 липня 2006 року)
“Герман Макаренко - віртуозний диригент, головна заслуга якого полягає в тому, що він зумів надати класичним творам сучасного звучання”.
(“Наталі”, березень 2006 року)
“…піаніст та симфонічний оркестр з Києва представили чудову інтерпретацію Концерту №20 Вольфганга Моцарта…Між солістом та диригентом повна злагода. Це знов можна було побачити у ключовому творі програми – Концерті № 21, який викликав фурор…”
(“Голос півночі”, Франція, 14 березня 2006 року)
“…Герман Макаренко, добре знаний філософським підходом до музики, здатністю вдихнути нову енергію в класичні твори минулих епох”.
(“Слово просвіти”, 28 липня – 3 серпня 2005 року)
“...надзвичайно повно явила глядачам його диригентський талант – він почувався вільно і розкуто, він був проникливим і сміливим, одне слово, свято вдалося, тож фантазія ініціатора цього мистецького дійства може шукати нових висот”.
(“Урядовий кур’єр”, 18 березня 2005 року)
“Широка «географія» цих послань любові, які Герман Макаренко коментував і англійською мовою, зокрема у залі були числені представники дипломатичного корпусу, надзвичайно повно являє гладачам його диригентський талант”.
(“Урядовий кур’єр”, 18 березня 2005 року)
“Ми не одноразово писали про цього талановитого диригента, лауреата міжнародних конкурсів, який до того ж має неабиякий організаторський хист, а також постійну потребу мистецького пошуку”.
(“Урядовий кур’єр”, 18 березня 2005 року)
“Лірична сторона дарування диригента найповніше проявилася в дивовижному інтермецо з “Сільськоі честі” Масканьї, у зіграний на біс “Колискової” Станковича і “Мелодії” Скорика”.
(“Дзеркало тижня”, 12 - 18 березня 2005 року.)
“Диригент..., по-новому розкрився як музикант. До завжди притаманної йому академічно стриманої манери та скупого жесту додалася значно більша свобода і розкутість, що відповідали невимушеності, світлій тональності, енергії радісного піднесення, якими була наповнена музика Россіні та Йоганна Штрауса, Моцарта і Бізе, Гулака - Артемовського та Лисенка, Покофьева і Скорульського”.
(“Дзеркало тижня”, 12 - 18 березня 2005 року.)
“... а вишуканість і аристократична нотка віденського балу захопили гостей буквально з перших номерів”.
(“Дзеркало тижня” 15-21 січня 2005 року)
“Під руками Германа Макаренка,який дивно відчуває музичний час і закони співочого дихання, динаміка звучання оркестру виглядає оптимально”.
(“Дзеркало тижня”, 26 липня, - 1 серпня 2003 року)
“Оркестр владою диригента Київської національної опери, заслуженого діяча мистецтв України Германа Макаренка постійно перетворювався на чутливий ансамбль сольних інструментів. Тонка робота з деталями тексту дозволила диригентові органічно показати містичний план оперного твору”.
(“Дзеркало Тижня”, 21-27 червня 2003 року).
“Легко й невимушено продиригував Маестро увертюру до “Весілля Фігаро”.
(“Урядовий кур’єр”, 14 жовтня 1997 року)
“Емоційне, пристрасне диригування, виразний і точний жест допомогли усвідомити всю глибину трагізму цього твору”.
(“Урядовий кур’єр”, 14 жовтня 1997 року)
“Герман Макаренко вміло та впевнено керував усім дійством музикування й досяг чудового ансамблю і гармонії між солістом і оркестром”.
(“Хрещатик”, 2 жовтня 1997 року)
“Улюбленцем долі дуже приємно назвати людину, яка так впевнено торує свій шлях у бурхливому морі нашого сьогодення, особливо у тому його стрімкому потоці, який ми узагальнено називаємо „світ мистецтва”.
(“Хрещатик”, 28 серпня 1995 року)